Лінійка «Квіти – самоцвіти української землі» - 3 Березня 2015 - Лисогірська ЗОШ I-III ступенів №1
Лисогірська ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 Вівторок, 06.12.2016, 07:08
Вітаю Вас Гість | RSS
За довідками звертатися за телефоном +38 (05161) 6-32-16, або надсилайте листи на e-mail: lysogirska2016@ukr.net Вітаємо переможців районних змагань з тенісу в Чаусово 1
Меню сайту

Категорії розділу
Шкільні новини [410]
Фотоальбоми [0]

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Час

Головна » 2015 » Березень » 3 » Лінійка «Квіти – самоцвіти української землі»
09:12
Лінійка «Квіти – самоцвіти української землі»

2 березня в актовій залі нашої школі відбулася лінійка: «Квіти – самоцвіти української землі» (підготували учні 9 кл., кл. керівник Мілова В.В.) Метою якої було розкриття значення квітів в історії нашого народу; ознайомлення школярів з традиціями вплітання українського віночку; виховання глибокого почуття любові до рідної  землі, свого народу.
Дев’ятикласники підготували декілька презентацій, відео та розповіли про видатну українську художницю Катерину Білокур.

Білоку́р Катери́на Васи́лівна (* 25 листопада (7 грудня1900, народилася в селі БогданівкаПирятинського повіту,Полтавської губернії — померла 10 червня 1961, с. БогданівкаЯготинський районКиївська область).  Українська художниця, майстер народного декоративного живопису, представниця «народного примітиву» («наївного мистецтва»)

Дитинство і юність

Точна дата народження невідома. Дослідники називають дату 25 листопада (день Святої Великомучениці Катерини). Батько, Василь Йосифович Білокур, був заможною людиною, мав 2,5 десятин орної землі, тримав худобу. Крім Катерини, у сім'ї були два сини — Григорій і Павло.

У віці 6—7 років Катерина навчилася читати. На сімейній раді було вирішено  не віддавати дівчину до школи, щоб зекономити на одязі та взутті. Малювати починає з ранніх років, однак батьки не схвалюють це заняття і забороняють ним займатися.

Про свої перші кроки у мистецтві художниця згадувала:

Украла у матері кусочок білого полотна та взяла вуглину… І я намалюю з одного боку полотнини що-небіть, надивлюсь-намилуюсь, переверну на другий бік – і там те саме. А тоді виперу той кусочок полотна – і знов малюю… А одного разу… намалювала не краєвид, а якихось видуманих птиць… Мені було радісно на душі від того, що я таке зуміла видумати! І дивилась на той малюнок, і сміялась, як божевільна… От мене на цьому вчинку і поймали батько та мати. Малюнок мій зірвали і кинули в піч… «Що ти, скажена, робиш? Та, не дай Бог, чужі люди тебе побачать на такому вчинку? То тебе ж тоді ніякий біс і сватати не буде!..» Але куди я не йду, що я не роблю, а те, що я надумала малювати, – слідом за мною…

Обідно мені на природу, що так жорстоко зі мною обійшлася, наділивши мене такою великою любов’ю до того святого малювання, а тоді відібрала всі можливості, щоб я творила тую чудовую працю во всю шир мого таланту![1]

Катерина продовжує малювати потайки від рідних, використовуючи для цього полотно та вугіль. Малює декорації для драмгуртку, створеного сусідом і родичем Білокурів Микитою Тонконогом. Пізніше Катерина також грає на сцені цього театру.

У 19221923 рр. Катерина дізнається про Миргородський технікум художньої кераміки. Вона вирушає до Миргорода, маючи при собі два малюнки: «копія з якоїсь картинки» і начерк дідівської хати з натури, виконаних уже не на полотнині, а на спеціально для цього придбаному папері.

У технікумі Катерині відмовляють через відсутність документа про закінчення семирічки. Вражена відмовою, вона повертається додому пішки.

Малювати не покидає і згодом починає відвідувати драматичний гурток, організований подружжям вчителів  Калитів. Батьки погоджуються на участь доньки у виставах, але за умови, що драмгурток не заважатиме роботі по господарству.

У драмгуртку ставили «Наталку Полтавку» Котляревського«Сватання на Гончарівці» Квітки-Основ'яненка«Наймичку» і«Безталанну» Карпенка-Карого«Матір-наймичку» Тогобочного (інсценізацію «Наймички» Шевченка) тощо. У віці 24-26 років Катерина переважно грає «молодиць».

1928 року дізнається про набір студентів у Київський театральний технікум і вирішує спробувати свої сили. Але ситуація повторюється, і їй знову відмовляють з тієї ж причини.

Восени 1934 року робить спробу втопитися в річці Чумгак, внаслідок чого простуджує ноги. Після цієї спроби батько з прокльонами згоджується на заняття доньки малюванням.

Творчий злет

Навесні 1940 року Катерина чує по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була» у виконанні Оксани Петрусенко[2]. Звертається до співачки з листом, заадресувавши його: «Київ, академічний театр, Оксані Петрусенко».

До листа додає малюнок калини на шматкові полотна, котрий вразив співачку. Порадившись із друзями — Василем Касіяном і Павлом Тичиною — вона звертається у Центр народної творчості, після чого до обласного центрунадходить розпорядження знайти Катерину Білокур та поцікавитися її роботами.

Богданівку відвідує Володимир Хитько, що очолював тоді художньо-методичну раду обласного Будинку народної творчості. Декілька картин він показує у Полтаві художнику Матвієві Донцову1940 року в Полтавському будинку народної творчості відкривається персональна виставка художниці-самоучки з Богданівки, яка на той час складалася лише з 11 картин.

Виставка мала величезний успіх. Художницю преміюють поїздкою до Москви. У супроводі Володимира Хитька вона відвідує Третьяковську галереюПушкінський музей, музей Леніна.

1944 — Богданівку відвідує директор Державного музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай. Пропонує Катерині виставку і закупити картини. Саме завдяки йому Музей українського народного декоративного мистецтва має найкращу колекцію робіт Білокур.

1949 — Катерина Білокур стає членом Спілки художників України.

1951 — нагороджена орденом Знак Пошани, одержала звання Заслуженого діяча мистецтв України.

1956 — одержує звання Народного художника України.

Твори Катерини Білокур регулярно експонувалися на виставках у Полтаві, Києві, Москві та ін.

Три картини Білокур — «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» — були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі (1954). Тут їх бачить Пабло Пікассо. Весь світ облітають його слова:

«

Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!

 »

 

Він порівнює Білокур із іншою представницею «наївного мистецтва»  — Серафіною Луїз. Це звучить тим дивовижніше, що в основному про сучасне йому мистецтво Пікассо відгукувався вкрай негативно.

У художниці з'являються численні друзі, передусім художники і мистецтвознавці, у колі яких вона знаходить розуміння та повагу. Крім зустрічей, вона веде з ними тривале листування з Богданівки. Серед її адресатів — поет Павло Тичина і його дружина Лідія Петрівна, мистецтвознавець Стефан Таранушенко, директор Музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай, художники Олена КульчицькаМатвій ДонцовЕмма Гурович та ін. У Богданівці в художниці з'являються учениці: Ольга Бінчук, Тамара Ганжа, Ганна Самарська.

Категорія: Шкільні новини | Переглядів: 300 | Додав: admin
Радіо онлайн

Sinoptik

Вхід на сайт

Календар подій
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Пошук

Календар
«  Березень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Архів записів

Copyright MyCorp © 2016Конструктор сайтів - uCoz